У 1896 році поселення було засноване як село Булацелівка, Старовірівської волості, Куп’янський повіт, Харківська губернія, Російська імперія. У 1896 році була побудована станція Булацелівка, навколо якої на початку XX століття на землях булацьких поміщиків, які володіли величезними земельними масами на території сучасного Шевченківського району, виник хутор Булацелівка.
Назву населений пункт отримав від імені поміщика Булацеля, уродженця румунських бояр, який володів землями в цьому місці.
Виникнення ферми Булацелівка пов’язано з будівництвом залізниці Харків-Білгород, яке закінчилося в 1899 році.
На станції з’явилися станційні будівлі і ряд будівель, що належали купцям. Уже в 1905 році тут було сім комор і багато магазинів. Тоді ж на фермі стали селитися селяни, а також ремісники: ковалі, мигалки і кравці. У 1914 році в Булацелівці налічувалося близько 100 жителів. В результаті Столипінської реформи посилилося розшарування серед селян Булацелівки. Бідняки все більше розорялися, а їх землі переходили в руки багатих поміщиків.
Українська революція
У 1917—1921 роках, в Булацелівці влада неодноразово переходила з рук в руки, постійно була загроза нападу численних банд. Після повалення російського самодержавства в лютому 1917 року становище в краї спочатку контролював Тимчасовий уряд, у листопаді-грудні 1917 року — Центральна Рада, а наприкінці грудня — більшовики. У ході українських визвольних змагань Булацелівка стала частиною проголошеної ІІІ Універсалом Української Народної Республіки у складі адміністративно-територіальної одиниці Донеччина. У квітні 1918 Булацелівка опиняється під контролем УНР. На початку 1919 року, протягом Другої радянсько-української війни, більшовики відновили контроль над територією, та в липні вони змушені були відступити під натиском білогвардійських військ генерала Денікіна. Лише в грудні 1919 року, після важких боїв з денікінцями Червона Армія остаточно встановила свою владу в Шевченковому.
Радянський період
У 1922 році Булацелівку перейменували на честь українського поета Т. Шевченка в Шевченкове. У 1935 році отримує статус районного центру. 25 лютого 1935 року почався випуск районної газети. У 1941 році в селі проживало 2624 людини.
Під час Другої світової війни, 22 лютого 1942 року, селище було окуповане німецькими військами, 4 лютого 1943 року звільнено радянськими військами. На момент звільнення населення становило всього 250 осіб.
1 липня 1957 року село Шевченкове отримало статус селища міського типу, в 1962 році втратило статус районного центру (через розпуск Шевченківського району), 1 січня 1965 року знову отримало статус районного центру.
У 1966 році його населення становило 2812 осіб.
У 1978 році найбільшим підприємством села був комбінат хлібопродуктів.
Незалежна Україна
З переписом 2001 року населення селища складало 7306 осіб, на 1 січня 2013 року — 7100 осіб.
17 липня 2020 року Шевченківський район було ліквідовано, його територія увійшла до складу новоствореної Шевченківської селищної громади Куп’янського району.
25 лютого 2022 року, протягом російського вторгнення в Україну, Шевченкове було окуповане російськими військами. 7 вересня 2022 року, в результаті контрнаступу, Шевченкове було звільнене Збройними силами України.
